Автомотовелофототелерадіомузей
Якщо запитати типового українця з типового містечка чи селища на рахунок Вінниці та з чим асоціюється це місто, то найчастішою відповіддю, імовірно, буде кондитерська фабрика «Рошен» зі своїм диво-сусідом – фонтаном у річці Південний Буг та музей-садиба видатного лікаря Пирогова. Однак, Вінниця поміж багатьох своїх історичних пам’яток має ще й сучасні привабливі місця для спраглого за екзотикою мандрівника. І ось про одне з них сьогодні наша розповідь.
А почалося все з того, що нам із Швейком з виробничої необхідності довелося поїхати у Вінницю вирішувати ряд питань, про які читачеві розповідати – лише наганяти нудьгу та співчуття. А після обіду випало нам декілька годин для знайомства з цією перлиною Поділля. І от ідемо ми набережною «Рошен», сонце високо, холодний квас не справляється зі своєю функцією зовсім – і так хочеться кудись зайти, відволіктись від шуму буднього дня, що ні в казці сказати, ні пером написати. І мій розпарений мозок починає згадувати, що десь давно зустрічалася мені дуже цікава назва вінницького автомотовелофототелерадіомузею, у якому багато побутової старовини, включно з автотранспортом. І, що найголовніше, автомотовелофототелерадіомузей цей знаходиться близько від знаменитого фонтану. Переходимо мостом Південний Буг – і одразу зліва внизу виринає з зелені автосалон «Владимир», а біля нього, на вулиці, автомобільчики досить історичного вигляду.
- О, це він, – кажу Швейку.
- На музей щось не схоже, а ні – дивися, там напис «музей».
- А де ж вхід?
А входу від центральної вулиці – Соборної ‑ немає! Довелося обходити територію бічною вуличкою зліва – в невиразній загорожі сіткового типу звичайна хвіртка, бетонна стежка – ні тобі крикливо-виразної вивіски, ні помпезного входу. Таке враження, що це заклад для гурманів. Які приходять сюди, знаючи точно, куди йдуть та для чого. Заходимо у хвіртку, підходимо ближче до входу. Над дверима читаємо назву музею – Автомотовелофототелерадіомузей.
Назва Автомотовелофототелерадіомузей викликає одразу посмішку…
Мене одразу від назви пробиває сміх – просто згадується одна історія ще університетських часів. А історія була такою. Один аспірант кафедри, на якій я проходив навчання, захищав дисертацію, присвячену якимось властивостям кристалів. Захистив вдало, тому, коли я його зустрів після захисту, говорив ненапружено та вільно на тему свого наукового пошуку. І от розповідав він мені про те, що якщо кристал має певну симетрію і його помістити у електричне, магнітне поле, а потім ще і пропускати струм та освітлювати, то буде спостерігатися дуууууже цікавий ефект, який називається… От я і тоді не зрозумів того чудернацького слова, тому перепитав для збільшення своїх знань про оточуючий світ:
- Який-який ефект?
- …
- …
- Ну, розумієш, це ефект, який би спостерігався, якби були такі кристали, але таких кристалів нема у природі, тому це штучний ефект, це просто гра уяви. Ми придумали кристал, потім придумали його властивості, ефекти у ньому… Це так цікаво! А у лабораторії оцей ефект називаємо поміж собою «автомотовелофотоефект».
Мене і тоді не по-дитячому ковбасило – і від таких ефектів, і від такої науки. А зараз, побачивши до болю знайому гру слів, пробило на «ха-ха» конкретно. Довелося пояснювати Швейку, звідки ростуть ноги у мого сміху. Що, звичайно, повеселило і його.
От такі, веселі та бадьорі, заходимо всередину автомотовелофототелерадіомузею. Перше враження – універсальний магазин різної техніки. Жодні елементи, властиві традиційним музеям – строгі касири, непривітні охоронці, насуплені тітки у виставкових залах – не попадаються на очі. Відчуття – підходь, торкайся, розглядай зблизька! З-за пожежних машин вийшов чоловік старшого віку, одягнений традиційно для спекотного літнього дня – футболка, шорти, босоніжки… Відвідувач, працівник?
- Рады приветствовать в нашем автомотовелофототелерадиомузее! В отличие от других музеев, у нас можно потрогать большинство экспонатов, посидеть в автомобилях и на мотоциклах, сфотографировать все и сфотографироваться. И это всего за 10 грн… А за дополнительные 5 грн можно одеться в любую военную форму, взять оружие и также сфотографироваться неограниченное число раз.
- Wow! – тільки і спромоглися сказати ми.
Одразу підходимо до вітрини, яка цікава хлопчикам будь-якого віку – до вітрини з машинками.
Машинки!!!
Які там моделі! Більшість з серії «Колеса Страны Советов», однак є й іномарки. Основна маса машинок стандартної пропорції 1:43. Краса! Але в неї не залізеш… А от хоча б поторкати свою симпатію. О! Знайшов!
Газик, козлик… Симпатяга!
Пригадалося дитинство, коли таким «Газиком» їздили до лісу за грибами. Не машина – звір! Дерся через болота та бездоріжжя, як танк! Поважаю… Хтось скаже – а комфорт, а «жре» палива, а… Та не сперечаюся я, просто це такий милий елемент дитинства, яке хочеться продовжити, зберегти… Одним словом, ностальгія!
Ще один елемент цієї ностальгії – тачанка автомотовелофототелерадіомузею.
Тачанка.
- Ти що, і на тачанці їздив??? Та гониш! – скажете ви.
Не їздив, однак жовтеняцько-піонерське дитинство було наповнене ще і піснями про громадянську війну та воїнів на тачанках. «Эх, тачанка-ростовчанка, наша гордость и краса! Пулеметная тачанка, все четыре колеса!» До речі, кулемет «Максим» на тачанці справжній. Просто зіпсутий назовсім. Залазимо в тачанку, «пробуємо» кулемет.
- Неприкольно тут було, – каже Швейк.
Та ясно, з його богатирськими формами!
- А це мені вже подобається!
- Не сумніваюся!
Гвардії-мотоцикліст Швейк.
А навпроти купа різної побутової техніки – пральні машинки, телевізори, фотозбільшувачі, телефони, велосипеди, навіть костюм радіаційно-хімічного захисту з припасованим армійським дозиметром!
Експонати автомотовелофототелерадіомузею-1.
Експонати автомотовелофототелерадіомузею-2.
Експонати автомотовелофототелерадіомузею-3.
От тому і музей називається так колоритно – автомотовелофототелерадіомузей – бо у ньому знайшли своє місце різні елементи життя початку-середини-кінця минулого століття.
Рухаємося автомотовелофототелерадіомузеєм далі – і от попадаємо у зону мотоциклів. Тут теж техніка на всі смаки та кольори. Особливо притягнула погляд «Вятка», бо її старший брат марки В-150М 1968 року випуску довгий час був жителем мого гаража.
Красуня «Вятка».
За фототехнікою під вікном ‑ вітрини з фотоапаратами, годинниками, на стінах висять вінілові платівки. А на вітринах – чудові моделі стародавніх корабликів. Справді, тонка і вишукана робота!
Моделі корабликів автомотовелофототелерадіомузею.
Звичайно, якщо є змога, то до раритету хочеться не лише доторкнутися, але і у нього забратися. І от я пробую відчути себе водієм горбатого ЗАЗеГа.
Горбатий ЗАЗеГ.
Якщо говорити про відчуття – ну, у сучасних пластиково-модерних автах суттєво комфортніше та зручніше. Кермо якось несиметрично розміщене, педалі так близько, що можна одним потиском надавити на дві одразу, панель приладів розміром з СіДі-диск. Це з одного боку. А з другого – якась така мила простота, не давить на голову купа незрозумілих індикаторів та ручок, все металеве хромоване до блиску, відчуваєш, що заліза тут не шкодували і маленька машинка ховає у собі якусь… Не скажу – надійність, але солідність, міцність корпусу – так. І ще є якийсь у цьому ЗАЗеГу шарм – недаремно багато ретроавтомобілістів саме його використовують як вихідну модель для реставрації.
За цією машинкою у автомотовелофототелерадіомузеї розмістився цілий ряд «Москвичів» різних моделей.
«Москвич».
Знову «Москвич».
А далі – вже згадувані пожежні «Вілліс» та «ЗІС», у які можна залазити покермувати, одягнувшись у справжню металеву каску пожежника. В принципі, незручна зовсім. І як з нею ще можна було щось робити швидко та надійно?
Пожежників викликали?
Ще одні колоритні мешканці автомотовелофототелерадіомузею – красуні у військовому вбранні.
Красуня і ГАЗон.
До однієї з них Швейк навіть почав залицятися.
Красуне, прийдеш до мене на вечірню казку?
Але красуня реагувала досить мляво, тому він звернув увагу на більш гарячу частину музею – польову кухню.
Війна війною, а режим харчування порушувати неможна.
Навпроти кухні автомотовелофототелерадіомузею – ще дві фронтові машини – ГАЗ-67 та трьохвісний «Вілліс».
Заслужені фронтовики.
Гордість автомотовелофототелерадіомузею – «Вілліс» на трьох осях.
За словами працівника автомотовелофототелерадіомузею, цей «Вілліс» був під час війни наданий за ленд-лізом Радянському Союзу, пробігав багато років і знайшов спочинок тут, у автомотовелофототелерадіомузеї. Оригінальність його у тому, що основна маса машин такого типу була з двома осями. І насьогодні у всій Європі таких трьохвісних машин збереглося не більше шести штук. А ми навіть у ньому могли посидіти!
Звичайно, не усі автомобілі такі доглянуті та відреставровані. Багато з них валяються десь у гаражах, садах, чекаючи добру людину, яка поверне їх до життя. Хоча би як експонат автомотовелофототелерадіомузею. І деякі з них цього дочекаються, як, наприклад, «убитий» Опель.
«Він живий, він ще не вмер…»
Ось такий він, цей автомотовелофототелерадіомузей. Функціонує трохи більше року, але вже має багато цінних та цікавих експонатів, про які можна розказувати і розказувати. А найкраще – приїхати, зайти, подивитись та доторкнутись. Не лише до експонатів. А до історії техніки, яка ще вчора була практично у кожному домі, а сьогодні замінилася пластиковими «китайцями».
Отже, будете у Вінниці – обов’язково зайдіть у колишній автосалон «Володимир», а сьогодні оригінальний та надзвичайно цікавий Автомотовелофототелерадіомузей.
Автомотовелофототелерадіомузей.