До озера Росохан

Якось, приїхавши в селище Осмолода зі своїм малолітнім сином Михасиком, почув від Віктора (про якого ми окремо напишемо) цікаву пропозицію:

- Слухай, брате Лі, а не хотів би ти з малим завтра поїхати з нами машиною до озера Росохан під Аршицею?..

Оскільки мені не доводилося до цього часу бувати на Аршиці, то пропозиція подорожі на Росохан сприйнялася відразу позитивно. Хоча яке в горах озеро? Певно, якась калюжа… А, завтра побачимо. Слід додати, що Віктор має свою турбазу за типом зеленого туризму, тож у нього завжди влітку є певна кількість відвідувачів, які живуть за «матрасним» принципом і з того не комплексують, як я. Але ще одна позитивна особливість відпочинку у Віктора, що він через дорогу від будинку має простору галявину, де можна розкинути табір – поставити намети, розпалити багаття, заварити каші і чаю з димком. Ляпота! Принаймні, не відчуваєш себе «матрасником» на всі сто.

Оскільки прибули ми ввечері, то розмова при вогнищі в честь завершення Петрівки затяглася, але сон у наметі – чудове лікарство – і зранку вже були готові до поїздки. Під хатиною Віктора почала збиратися різношерста компанія, яка, як і ми, мала намір здійснити поїздку до озера Росохан. Аж ось прибув і наш транспорт. Газ-66 у кузові був укомплектований дерев’яними лавками, тобто місця вистачало на півтора-два десятка людей – і дорослих, і дітей. Вони швидко заповнили кузов цього гірського прогулянового «автобуса». І подорож почалася.

Виїхали з Осмолоди, переїхали металевий міст через Лімницю, далі поворот направо – і ось ми на дорозі до озера Росохан.

 Гірський «автобус»

По дорозі на Росохан

Спочатку зліва я побачив поміж деревами куполи якоїсь церковки. Оскільки разом з нами була Юля, дружина Віктора, то вона сказала, що це монастир. І що там живе декілька монахів. Конфесія їхня, щоправда, невідома.

Монастир в горах по дорозі на Росохан

Далі з житла нам зустрівся цей поруйнований будиночок.

Будиночок для натурних зйомок фільмів-страшилок

Напевно, цей будиночок був будиночком лісників чи лісорубів. Але життя не шкодує ні людей, ні речі, які їх оточують. І поступово такі недоглянуті будиночки перетворюються у такі ось хатинки на курячих ніжках. І у таких будиночках режисери можуть спокійно і без декорацій знімати фільми про Бабу Ягу, Бабая чи інші якісь страшилки. А вночі у них можуть збиратися примари на свій шабаш. Добре, що зустрівся він нам вдень, а то би під вечір було моторошно.

А дорога повільно підіймається вгору, по боках ростуть високі сосни стіною. Ба, ні не все сосни. Ось і берізка заблукала між типовими «місцевими жителями».

Незатишно почувається берізка між гуцульськими соснами

Зігнуло її, бідну, аж на дорогу. Що тут скажеш? Важко жилося їй у строю гуцульських сосен.

Хоча, де ті гуцули-господарі. Здрібніли люди і фізично, і морально. Жити стали за принципом «після нас хоч потоп» – і залишають після себе купи гниляччя, що тривожать і око перехожого, і розсадником зарази деревної та короїдів усяких служать.

Дамоклів меч людини – її безгосподарність і хижацьке ставлення до природи

Повертаємо на Дальню Мшану – і ось ми уже берегом однойменної річки наближаємося до озера Росохан. Принаймні, мені так видавалося. Та це був лише перший етап подорожі на Росохан. Далі потрібно йти ногами. Приїхали!

Приїхали, далі дороги нема!

Відразу помічаю металевий місток, точніше те, що від нього залишилося після потужної повені. Ніби маленький потічок протікає під містком, а навесні, коли сніги тануть, перетворюється у потік, який зносить усе на своєму шляху.

Наслідки стихії

Надивувавшись силою природи, не перестаю дивуватися і наступному побаченому моментові нашої поїздки до озера Росохан.

 І для чого у Карпатах весла?

У Віктора за плечима у рюкзаку весла. Для чого вони у Карпатах? Але питатися не смію – може тут якась традиція? Або ритуал? Наприклад, зачерпнути веслом води з озера Росохан і вилити на мандрівника, посвятивши його таким чином у гірсько-озерного туриста…

Процесія рушилася вперед, з обривків фраз зрозумів, що іти нам близько двох кілометрів до озера. І хоча ми розтягнулися вздовж стежки так, що не було видно ні людей попереду, ні позаду, але вказівником нам слугував маркер на деревах, що не давав збитися з дороги. Таке маркування зручне, бо дозволяє притримуватися маршруту і не блукати вправо-вліво та не заглядати щоразу в карту.

Ідеш спокійно, милуєшся природою – то спочатку ліс сосновий, стежка поміж дерев кружляє, далі проходиш відкриту ділянку – це вже лісозаготівельники постаралися зробити рану на тлі карпатського лісу, трава висока, доводиться перелазити через «забуті» повалені дерева. Але і тут свій колорит, де-не-де кущики ростуть, квіти пахнуть – природа бере своє, повертаючи красу після залишеної пустки.

Промаркований маршрут на хребет Аршиця повз озеро Росохан

А те, що люди тут ходять нечасто, промовляють ось такі близнюки-сироїжки. Бо на рівнині їх би вже давно з’їли або зафутболили десь на сосну. Правда, в Карпатах сироїжки за гриби не рахуються. Їх тут не збирають. Це ми, жителі рівнин, збираємо все грибоподібне. А потім маємо невтішну статистику харчових отруєнь.

Гриби при дорозі

А дорога на Росохан знову пішла на підйом, а потім вирівнялася – і от ми вже йдемо заглибенням по-між гір. Справа і зліва пологі, кам’янисті схили, порослі ялиново-сосновим лісом. Повітря чудове, дорога рівна – що ще треба для приємного походу.

Стежка поміж гір

Але ось нарешті і озеро Росохан, до якого ми всі йшли. Відразу фіксуємо все фотографічно, особливо табличку з написами – аби потім, після багатьох років, знати де це ми були.

Ура! Дойшли! Росохан!

От ми і на Росохані

Стежка на хребет Аршиця йде зліва від озера, причому озеро Росохан знаходиться нижче від неї на кілька метрів.

Ось яке воно, озеро Росохан, зі стежки на хребет Аршицю

Щоб попасти на берег озера, його треба обійти зліва, потім спуститися вниз поміж дерев – і вся краса Росохану як на долоні.

Озеро Росохан у всій своїй красі!

Чистота води вражає – все дно видно як на долоні. Здається, що глибина там мізерна, так і хочеться посперечатися з Вікіпедією.

 ОЗЕРО РОСОХАН

Маловідоме гірське озеро Росохан – гiдрологiчна пам`ятка природи мiсцевого значення площею 4,7 га. Озеро розташоване на схилах хребта Аршиця на висоті 1120 м    і живиться водами з г. Верх-Менчелик (1554 м).

Розміри самого озера відрізняються залежно від пори року та кількості опадів. У середньому довжина озера становить бл. 60 м, ширина 20 м, глибина – до 4,5 м. Явного вхідного, як і вихідного русла немає, дно кам’янисте. Вода холодна навіть влітку і чиста, в ній відсутні ознаки життєдіяльності мікроорганізмів, що може свідчити про наявність у складі води мінералів. За однією з версій, озеро Росохан утворилося внаслідок падіння метеорита.

 Правда, на останній світлині зафіксовано ще і цікаву хмаринку, яка для мене тоді була просто хмаринкою. Однак… Чи не нагадує Вам вона літачок? Так, Аршиця має певні таємниці, пов’язані з військовими польотами. Але про них ми будемо говорити окремо. Просто собі фіксуємо зв’язку слів «Аршиця-літачок».

А на березі люди торкаються холодної водиці, а деякі маніяки (інакше не скажеш) роздяглись і – шубовсь у воду! Маніяки, що від них візьмеш…

На березі озера Росохан

А ще хочеться відзначити одну сімейну пару з Києва. Вони не таку вже і просту мандрівку здійснили з дворічною дитиною на руках. Але дитятко не підвело – не капризувало, спокійно смоктало собі кашку з пляшечки (у мами в лівій руці), мама – оболонське пиво з червоної бляшанки (ну, може, не пиво, але щось оболонське), а тато – пиво пляшкове, Львівське. Правда, хлопчик, тягнувся ручками явно не до каші. Ну, хіба він не козак!

Цікава київська сімейка

І тут, нарешті, розкрилася таємниця весел. Виявилося, що у рюкзаку Віктора був надувний човен, який він використав для катання озером Росохан діток. Від чого вони отримали неймовірний кайф і задоволення.

Та все приємне закінчується, як і наша подорож до озера Росохан. Зібралися, і тим же маршрутом вирушили додому. Точніше, до нашого «автобуса». Але ще один сюрприз нас чекав перед самою Осмолодою. Водій несподівано повернув до річки і показав силу свого ГАЗу – форсував Лімницю вбрід… Писки, зойки! Бо машину таки на каменях добряче похитало. Але повернулися на базу всі, ніхто не випав дорогою. Ось так і закінчилася наша подорож до озера Росохан.

А Росоханом можна плавати і човном!

Форсуємо Лімницю!

• < Попередня