Гора Брескул
Подолавши Говерлу – найвищу гору України – йдемо далі хребтом Чорногора, аби спуститися з нього до нашої вихідної точки – турбази «Заросляк». Кидаємо прощальний погляд на Говерлу.
Гора Говерла з боку гори Брескул
Але не все так просто на нашому шляху – попереду гора Брескул. І підйом на неї проходить по кам’яних завалах, що наче накидані на гору якимось невідомим велетом.
Підйом на гору Брескул
Звичайно, навіть такі неприємні моменти походу, як продиратися серед каменів, не викликають особливих труднощів, коли можна знайти горизонтальний кам’яний «лежак» і покайфувати, спостерігаючи голубе небо, обдуваючись свіжим вітерцем, вдихаючи чисте гірське повітря… Ех, як мало потрібно людині для щастя!
Як мало треба людині для щастя!
Відпочили, полежали – і далі на гору. А навколо – гори, гори, гори.
Вид з гори Брескул
Вид з гори Брескул на т/б «Заросляк» (ліворуч) і метеостанцію (праворуч)
Вершина гори Брескул традиційно виникла несподівано – палка, таблиця, все. Читаємо назву – Брескул, 1911 метрів над рівнем моря. Хм. А це що за назва? Невже знову якісь румуни і чергова легенда про Яноша Нодя-2? Ймовірно, на поламаній табличці, яку подолали сили природи, мало би писатися тоді «Не залізай – замерзнеш!». Чи ще щось у подібному стилі.
На вершині гори Брескул
Поміркувавши досхочу на тему чудернацького слова, спробуємо знайти відповідь у інтернетрях:
Брецкул (Брескул) – одна з гірських вершин масиву Чорногора. Висота – 1911 м. Розташована на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей, між Говерлою та горою Пожижевська. Брескул – найближча сусідка Говерли. Вершина гори куполоподібна, північні схили круті. У декількох місцях схили порізані карами давнього зледеніння. Панують кам’яні розсипища. Вкритий альпійською і субальпійською рослинністю. Розвиваються процеси ерозії. Рельєф здебільшого кам’янистий. На південно-західному боці гори розташована улоговина з невеликими та непостійними озерцями, серед яких найбільше — озеро Брескул.
Назва гори, можливо, пов’язана з її формою і походить від гуцульського слова, яке означає спухлий, набряклий. (За матеріалами Вікіпедії)
Як на мене, досить переконливо. Справді, Брескул – куполоподібна гора, як говорять рекламно-туристичні статті у тих же інтернетрях, викликає стійку асоціацію з набряком. Однак, хто побував на вершинах гір, може через одну називати «Брескулом», бо вони куполоподібні-пухлиноасоціативні. Тут треба шукати глибше. Невже, все-таки, румуни?
Внизу помічаємо озерця. Турист із картою, що проходив чорногірським хребтом до Говерли, на запитання, яка їхня назва, відповів чомусь зовсім неоригінально – «Брескул!» І що тут «припухло» чи «набрякло»?
Озеро Брескул
І знову інтернетрі (зауважу, любий читачу, що інтернетрями ми мандрували вже сидячи у зручних кріслах вдома, а вставки тут робимо, аби не переривати хід думок). Читаємо про озеро.
Брескул (Брецкул) – одне з найвище розташованих озер Українських Карпат (1750 м над рівнем моря). Лежить у межах Чорногірського заповідного масиву (частина Карпатського біосферного заповідника), у Рахівському районі Закарпатської області.
Розташоване на південно-західних схилах гори Брескул (хребет Чорногора) і на південь від Говерли.
Довжина 37 м, ширина 12–15 м. Через інтенсивне заростання його розміри значно зменшились (раніше воно мало довжину 52 м і ширину 20 м). Максимальна глибина – 1,2 м.
Озеро льодовикового походження. Живиться переважно атмосферними опадами, безстічне. Вода прозора, слабо мінералізована. Дно рівне, вкрите темно-сірим мулом. На берегах росте осока, подекуди пухівка піхвова. В озері трапляються мікроскопічні ракоподібні. (За матеріалами Вікіпедії)
І що, зрозуміли, звідки назва пішла? Ще трохи пошуків у інтернетрях – і не лише одне там озеро є, а якщо добре випали дощі, то там їх декілька. Так, принаймні, ми бачили два. І що назва озера походить від назви гори Брескул, і знову «пухлини і набряки»… Блін!
Вертаємося додому. А дорога йде вже пожовклими травами, хоча осінь тільки-тільки повідомила про свій прихід на листках календаря.
Осінь вже заявляє про свої права на жовті трави
Трави тут не дуже високі, але щільні, як килим – так і хочеться на них примостити своє втомлене від довгої дороги тіло. Швейк не витримує спокуси – і вже розтягнувся на весь зріст на цьому природному килимі.
А трави на горі Брескул – як килим
Поступово трав’яний покрив замінюють низькі кущі, а серед них розсипалися кущики чорниці та брусниці. І що дуже добре – на них ще є ягоди! Ням-ням! Наші роти перетворюються за невеликий проміжок часу у чорні отвори з язиками мертвяків – такі ж чорні та жахаючі!
Кущики на схилах гори Брескул. Поміж ними ховаються чорниця та брусниця
Попереду нас чекає метеостанція, а позаду, вже за горами, спостерігає Говерла.
Вид на метеостанцію з гори Брескул
Говерла за горами
Наближаючись до метеостанції, почув здивований вигук Швейка:
- Брате Лі, заціни! Тут якась секта закладена. Для мутантів!
Підходжу ближче – що за набір слів? Але значок, відомий усім автолюбителям, переконує мене, що тут щось пороблено. У 1975 році. І краще звідси піти, бажано швидким спортивним кроком. Що ми відразу і зробили.
І що воно таке?
І ось ми вже на метеостанції.
Метеостанція
Невисокий, шкільного типу, парканчик, відкрита хвіртка. Швейк, як істинний науковець-фізик, відразу побіг до загадкових коробочок, ящичків і ще якихось метеоприладів. Хвіртка ж то відкрита! За невелику кількість секунд з приміщення станції вийшов дядько і переконливим голосом попросив:
- Вийдіть звідси, бо там знаходитися не персоналу метеостанції заборонено!
Одним словом – культурний мужик, бо міг би і матом послати. Швейк майже відразу послухав, але вроджена цікавість заставила його задати купу запитань дядькові, від чого обоє залишилися задоволеними – Швейк почув багато нових слів і тлумачень, а дядько поговорив безпосередньо, а не телефонічно, з живою людиною. На цьому і попрощалися. Бо сонце низенько і вечір близенько, а нам ще топати не один кілометр.
Гори. Вечір
А далі нас чекав ліс з його приємною прохолодою.
Манить прохолода лісу
А ще та річ, якої нам так бракувало – холодна чиста вода! Бо все, що було у пляшці, випили дорогою. А спрага – не тітка, а нав’язливе відчуття. Чи почуття. Не знаю, як більш правильно. І це почуття минає при наближенні до такого у цей момент милого, рідного, лагідного потічка.
Що може бути милішим за воду для спраглого?
Ковть-ковть – і знову можна жити, думати про прекрасне, про рідну Україну, про друзів, близьких та коханих людей. І розумієш, що багато доріг попереду! Бо вже з-за сосен на тебе привітно дивляться будівлі (а у першу чергу – кафешки) турбази «Заросляк» – кінцевої точки маршруту.
Однак наша історія на цьому не закінчується. Бо дуже вже натягнутою виглядає версія Вікіпедії та й інших ресурсів всесвітньої павутини про походження назви «Брескул». І ось одного разу, читаючи оригінальну книгу Василя Кобилюха «Українські козацькі назви у санскриті» (Львів-Київ-Донецьк, 2003) натрапляю, на що б Ви думали? Саме так – на тлумачення слова Брескул! Єс-єс-єс, як сказали би американи.
Отже, надамо слово Василю Олексійовичу:
Гуцули нарікають, що приїжджала румунська делегація досліджувати топоніми та гідроніми Карпат і назви гір і визнала, що такі назви як Брезкул, Бребенескул, Ладескул, Куратул, Пожератул і Збанул, румунського походження. Люди їм відповіли: «Паніньку мій срібний, ми вас перший раз бачимо. Тут ніколи не було жодного румуна, як ті гори горами стали. То є наша земля споконвіку». Виходить, румуни шукають приводу для розширення своєї території бодай подумки чи словесно, щоби збудувати свою домашню фантазію. Бо слова ці всі проукраїнські…
Слово Брезкул, як і решта назв усієї Карпатії, успішно шифрується у санскриті…Слово Брезкул складається з двох основ: брезя, бреза, а при поєднанні з іншими основами – брез. Друга основа: kula, у санскриті означає: схил, горб, берег, холм. Разом брез+кул=брезкул означає: рухливий, утрачений берег, а радше – згубний схил. Бо з кожним роком, в основному навесні, багато землі та каміння з того схилу опадає, зсувається та спливає з потоками на доли…
Ось така версія, яка нічого спільного не має з «набряком». А який варіант приймати за правду – це вже Ваш вибір.
